Я така беззахисна і ница:
Стільки світла!
Хто останнім пив з ції криниці?
Може, вітер?
Припадав зашерхлими вустами
Наречений.
Може, відчував, що це – остання
Зі свячених?
І вода мінилася медово,
Цілувала.
Знала: ненадовго! Ненадовго
Вчарувала.
Полетить – лиш пробіжить востаннє
Ковилою.
Що за доля? Відбивать світання,
Стать імлою?
І хіба болить? Вона ж співає:
– Світку-диво!
Бог з ним, з вітром, бог з ним, з розставанням!
Я – щаслива!
14.04.07