Чомусь так тоншає сміх –
Немов кухонні фіранки,
Що вицвітають у світ,
Пізнавши сонця дари.
Немовби мить – і нема,
Китайським шовком – у рамку,
Допоки сниться траві
Буяння вітру і крил.
Чомусь так тоншає сміх –
Ледь-ледь злетить – і порветься:
Найтонших голок нема,
Щоб залатати його.
Іще так довго зимі
До мого бідного серця,
Чому ж неначе зима,
Неначе гасне вогонь.
І тільки схлипи німі
І ноти світлого скерцо
Розкриють очі в блакить:
То ти забула, чому
Навесну тоншає сміх
І зупиняється серце
І всі токати дзвінкі,
Летять назустріч йому?..
18.05.05