Ця паводь – зеленава і клечальна.
Дзвінке латаття в’яже течію:
Тремке звучання іншої печалі,
Що раз-позраз вливається в твою...
Ці рогози, що хиляться так сонно...
І равлики, що з дому утекли...
Цей сміх води на тихому осонні,
Що утішає ницих і малих...
Ти засинаєш літньою рікою
Ти тепло пестиш тихі береги.
Яка легка печаль у цім спокої –
Тут, певно, й біль не матиме ваги.
Та поки сниш віднайденим клечанням,
І грієш в пальцях невагомий щем –
Це літо проминає. Так звичайно –
Прощаючись цілунком у плече.
13.05.04