Тридцять три мої щастя
існують на докір нещастям.
Золотим моїм вербам - куди не мандрую -
сміються зелені.
І хоча зеленаво підморгують
щезники й трясця,
Я, напевно, і там заночую -
з євшаном у жмені.
Я так звикла давно, що мені
за двома за плечима
Є кому підморгнути і є кому
сумно всміхатись.
Я двом зорям належу -
ранковій зорі і вечрній, -
От як дим, що із небом щоденно
пов’язує хату.
Я цим тішилась змалечку.
Певно, втішатимусь завжди.
Тільки часом останнім
усе почуваюсь, неначе
Той щасливо-нещасний володар
в "Шовковій державі" :
Одне око сміється, а друге,
хоч вбийся ти, - плаче.
23. 05. 11