1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
06 січня 2019

З циклу «Кава»

Оцінити
(4 голоси)

І.

Міста мого золотистий вулик

Нас не врятує, бо

Де нам подітися? Безпритульні

Ми і наша любов

Де нам податися? Між ліхтарями

Ми заблукали знов

Грудень старий обвіває вітрами

Нас і нашу любов

Ми серед цих передсвятних суєт

Скнієм – єдині либонь…

Казка різдвяна хіба врятує

На і нашу любов

 

ІІ.

Поза нами нема нічого

Світ колись існував – але зник

Час – сліпий божевільний візник –

Поганяє гнідих швидконогих:

Летимо без дороги крізь ночі

Розлітається мокра пітьма,

Зазирає допитливо в очі –

І у них, мов у дзеркалі, бачить

Чорну безвість у сивих димах,

Божевілля скривавлений мак,

Дику пристрасть тривожно-незрячу…

Ми самі серед ночі. А значить

Навіть світу уже нема

 

ІІІ.

Навіть світу уже нема –

Бо нема початкового слова

Ми забули його випадково

Там, де ніч народилась німа

Хоч існує химерна примара,

У яку ми прийшли крадькома,

Келих болю терпкого на смак,

Забуття зеленавого чара,

Білі квіти, що скоро зів’януть

Подих кави між нами двома

І мовчання гіркий аромат

Зазирни в неіснуючий ранок –

І побачиш, як казку різдвяну

Виворожує нам зима

1997