У чорній річці – кришталеве дно,

Де день вчорашній заклякає, вбитий.

Не пий отрути! Жінка – не вино,

Її не можна просто пригубити.

 

І кілька крапель випити сумних

Із квітки, ледь розквітлої на стані.

Не горобина ( знаєш, восени

Вона стає солодкою востаннє).

 

А вранці – чи повія, чи свята –

Всі падають в безодню просто з стебел:

Уже не ти. Але іще й не птах, –

Її не можна випустити в небо.

 

Але коли скінчиться темна гра,

Ти зрозумієш, розпачем окутий:

Молитва марна. Жінка ще не храм,

Вона лише спокуса і спокута.