1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
05 липня 2011

Вірий

Оцінити
(2 голоси)

Стукіт б’ється в небі соннім.
От що бачиться мені:
Коні мчать, чвалають коні –
Білі, сірі, вороні.

 

І хати у небо – чвалом,
Тільки степ поза вікно:
Сонце диха. Сонце палить.
Сонце білить полотно.

 

Далі мчать дерева босі
В хмари – юрбами дібров
Верби з вітром межи коси,
Вишні – ягоди, мов кров.

 

І шука гніздо лелеку.
А за ним уже таки
Мчать гладущики і глеки,
Сорочки і рушники.

 

Сиві трави – білі стебла
Водять спеку, мов сліпу…
Ще лишились я та гребля.
І кургани у степу.
                     

23.09.08

Детальніше в цій категорії: « В саду, де тіні Гуляйпольцям »