Втікає крізь пальці піском
обіцянка тепла,
І жадібно всотує день
передбачення зливи.
Праворуч – будинки;
відсутність рослинності – зліва.
Сміються в обличчя
лелітки розбитого скла.У бабці на розі
(що маєш? – вижебрує пес) –
Пародія на
пиріжки і подібні наїдки.
І всі перехожі –
потуплено-знічені свідки
Того, що кохання –
як скрізь і як завжди – сліпе:Ті двоє на розі –
сама ілюзорна весна.
Вона – аж прозора
від ніжності дотиків вітру
І Він поцілунками
тепле збентеження витре…
В житті не повіриш,
що все це колись та мина!Допоки ж погода –
раптовий жіночий каприз.
І блискавку першу
Перун випускає з полону…
…Десь там, так жагучо,
усім розтривоженим лоном,
Земля-породілля
чекає своєї пори.
22.03.04