1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
17 серпня 2020

Олесю Ульяненку

Оцінити
(3 голоси)

Аби ж то щоразу курган, де зупинилося серце –

Певно, земельні ресурси цього би не втримали

Аби щораз одружитись з тією, що напоїла з відерця –

Жінки б давно поховали. І насадили примули.

Аби хоч місяць жити так, як від тебе чекали –

Напевно, ти би комусь догодив, на тебе несхожому.

Фішка у тім, що просто жити – було замало.

Тому ти просто став перехожим між перехожими.

Ти грав у піжмурки. Талановито й невимушено.

Ти тихо млів, коли всі – через тебе – бісилися.

А щодо того, що ти насправді був… трішки іншим…

Ну, сіяли соняшник, але з прицілом до силосу.

От тільки… гарячої крові зловити темряву

Її пульсації ледь відчути залишки

Усі ці лови допоки так і лишились даремними.

Ніхто не ходить тими шляхами козацькими.

А тільки всі вони воду хлебчуть при березі –

Оті брати наші, з котрими маєм випити.

Є ти. Є Хортиця. І дотліває десь там Америка.

І ще – десь там, у Валгалі, регочуть вікінги.

Ну й хрін з ним, що не всі померли у герці.

Братику! Рани я й земля відцілуємо.

А щодо курганів, де зупинилося серце…

Об них мудаки спіткнуться. Усе. Алілуя.

18.08.2010