Я ще зранку розводила нюні, мов плакса –
Все не так. Все не те. І цукерки скінчились.
В універі я стріла п’яненького Макса –
Менестреля-заброду з косими очима.
Без грошей – як завжди. А напитись охота.
З горла крики неслися – позаздрять команчі
Перед корпусом Макс походжав Дон-Кіхотом
І понурений Дімка тинявся, мов Санчо.
І прокинулась в Максові сила Енея
Він готовий був вщент розгромити спартанців.
Ми стояли з Наталкою – дві Дульсінеї
І два лицаря п’яних кидали на пальцях.
19.05.98
із студентського циклу