22 листопада 2021

Летімо, сестро

Друк
Оцінити
(1 голос)

Олені Бондаренко

І.
Летімо, сестро!
Над шляхів сувій,
Над сивогойдне небо прикриничне,
Над землю цю, в яку по деревій
Вростаємо… а може, і ще вище…

 

Летімо, сестро!
Сиве від лелек
Це небо може й нас з тобою прийме…
Десь пшенича гойдається мале
І степ вгортає зорі ув обійми –

 

Летімо, сестро! –
Синьоокий степ,
той, до якого горнуться очима
усі ставки і марево пусте,
яке весь час мішається із ними…

 

О, сестро! Я молю тебе, летімо! –
Не те.

 

Щось не летиться, в’яже до землі
Коріння терну синіми вінками.
Хай благовіст осінніх журавлів
пребуде з нами.

 

…Покотиться попід останній грім
Не наших днів обірване намисто…
І тільки тіні звіяного листя
Летять до калинової зорі.

 

ІІ.
Вже дні знедолені й ниці,
Не видно землі крізь рапу…
Я стріла твою криницю –
Одну-одніньку в степу.
Нічим не прив’язане серце,
Ще й стане сил на ходу…
Немає в мене відерця.
Подихаю – та й піду.
… Ховається бабчина хата
Під сонячний вигрітий дах…
Ще пахне в міській кімнаті
Твоя полинова вода.

Повернутись нагору