1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Мелодія вічних прощань

Мелодія вічних прощань (14)

Але що це? Ти знову — утік в минуле,Де мене не було, і була банальність?Тебе спогадом меду покликав вуликУ незлічений жах шестикутних пеналів.   Тобі знов до душі впорядкований морок,Що безпечніший, аніж моє божевілля.Не на мед, а на сльози подібне море,Але плакати ліпше, ніж братися цвіллю.   Втім, про що я? Авжеж не про вартість меду,Про царицю твою — погордливу…
Блідне зойк матіолив сивім попелі ранкуНа печальному згарищірепресованих зорь,І зґвалтована ніч,мов остання вакханка,Із досвітньої злививипиває озон   І повзе по землі —темноока, знеможена,Доки промінь простромитьїї в боротьбі…Припадати до трав —привілей переможених,Цілувати коліна —тавро для рабів.   Кільця кіс розвиваються,блякне чорний вогонь її,Замовкають тимпанивідьмакових весіль,І тремтять істеричноу останній агоніїМатіолові пахощіна ранковій росі.