Безкінечно, мов так і треба,
Не питаючи ні про що,
Ти приходиш дощем із неба
І пломінням тонких свічок.
Хоч, можливо, і сам не хочеш,
Але – вкотре – теплом в пісок.
І рядками посеред ночі,
Мов додому, – в солодкий сон.
Чи гірчинкою – в сік сливовий,
Чи горіхом – мені до рук…
Ні, я знову, напевно, знову
Цього файлика не зітру.
Із блокнота листка не вирву
І чекатиму самоти,
Аби знову краєчком прірви
Стежку пам’яті обійти.
2.10.08