Не говорю – сотаю відчуття,
Од світу вкриті темною габою.
Обтяла коси – мов своє життя,
Те, що було – до тебе і з тобою.
Мою весну відспівують гаї,
Кружляють дні у ламаному ритмі…
Незнана жінка в дзеркалі моїм
Із привидами вчиться говорити.
Усе шепоче, закликає їх:
Некликані, невпізнані, невчасні!
Гіркі слова – неначе й не мої! –
Йому віддайте, мов волосся пасмо.
Скажіть йому – простелено рушник.
Скажіть йому – збережено обручки.
Скажіть – мій темний, зболений двійник
Щоночі небо спогадами мучить.
Скажіть – щоночі двері відчиня,
Щоранку вітер просить до кімнати…
Скажіть йому, що наше кошеня
Заснути відмовляється без тата…
Ламаю нігті – зламую печать.
Ламаю пальці – скришую розпуку.
Обтяла коси. Привиди мовчать.
Лиш кошенятко моститься на руки.10.05.12