Скажи, а ми таки – були?
Ми не примарилися світу –
Двома прозріннями імли
На грані виродження світла.
Мені здається – наче, так.
Мені ввижаємося – щастям.
А цей ось опівнічний птах,
Що дихає тривожно й часто,
Мені говорить: все забудь.
Він каже: все майнуло в сутінь.
Співає: випиту добу
З безодні неба – не вернути.
Я знаю: так воно і є.
Я розумію: сльози – роси…
А світ мені перестає
Стелити трави в ноги босі.
А світ – він колеться чомусь.
А вітер – порохом між вії.
Мені здається, що – німу
Ти вже згадати не зумієш.
Тому – співатиму. А ти,
Дарма що я Орфей ніякий,
Зумій на голос мій прийти
Хоч уві сні – непевним знаком.
20.07.12
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)