Мовчи, моє серце, не плач!
Живучи в примарній безодні
Іще ти не знало нестач,
Що тиснуть, мов руки холодні.
Іще ти не бачило біль,
Як недруга - чутно і зримо,
Іще не повзуть звідусіль
Чутки і наклепи. Ти з ними
Не зналося, серце моє.
І зрада тебе не торкалась…
Чому ж тоді біль постає
Безжально, мов вогняний спалах,
Неначе пройшла я цей шлях,
Незримі порушивши стіни?..
Бо б’ється д в а серця в грудях:
Моє і моєї Вкраїни.
1992