Так проростає біль
крізь суглинок смерти
Я не умію вмирати,
а отже – померти
Є колискова
на кожну біду і втрату
Є замовляння
супроти дощу і страти
Є відчування
останніх у світі ліктів
Хтось ще штовхає
А сміх завмирає млосно
Є гільйотина-останні
і вірні ліки
Є відсування
у зболений інший простір
Є забування
останніх у світі істин,
Хрускоту пальців
і тіла смішних уламків
Бачиш – це хліб,
якого тобі не з’їсти.
Так проростає біль.
І по цьому – клямка.
12-14.07.03