І до самого сходу
у чорного глоду
кістки стукотітимуть
Тут так зимно
але всі ми
цього холоду діти
І до самого літа
напівправдою гріті
ми таки існуватимем
доки сонце не спинить
сяйвом піни
наші втомлені атоми
І до самої смерті
на землі розпростерті
будем вірити в істину
Та олжа незборима
ми, її пілігрими,
Так і зникнем безвісними...
1999 ?