Сонце в’яне на заходi
Пурпуровою квiткою…
Я вичерпую заходи,
Шитi бiлою ниткою:
Дописавши листи мої,
Розсилаю їх птахами,
Пiснi, ще недостиглої,
Напiвкрильцями змахую.
В шибку мозку натомлено
Я словами достукую,
Притискаюсь до комина –
Грiю душу розпукою.
Ворушу недоторкане –
Хай це так ризиковано:
Вiдголоском приборкую
Слух, давно атрофований.
Недовiр’я – з галактику,
Розумiння – iз зiрочку…
На прозорому клаптику
Нiжнiсть усмiхом вирiжу.
Стiльки ран – не притулишся:
Душ недосить незайманих…
Стоїмо серед вулицi
Я i ти. Розмовляємо.