1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
08 травня 2020

Ольшанська О. О. ХУДОЖНЄ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ОБРАЗУ КОЗАЦТВА У ЗБІРЦІ М. БРАЦИЛО «ШОВКОВА ДЕРЖАВА»

Написав  administrator
Оцінити
(1 голос)

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ І ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Всеукраїнська інтернет-конференція студентів, аспірантів і молодих вчених (22–24 лютого 2020 року)

пʼятниця, 21 лютого 2020 р.

Ольшанська О. О. ХУДОЖНЄ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ОБРАЗУ КОЗАЦТВА У ЗБІРЦІ М. БРАЦИЛО «ШОВКОВА ДЕРЖАВА»

 

Ольшанська О. О.

аспірантка 1 року навчання

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Стадніченко О. О., к. філол. н., доцент

 

ХУДОЖНЄ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ОБРАЗУ КОЗАЦТВА У ЗБІРЦІ М. БРАЦИЛО «ШОВКОВА ДЕРЖАВА»

 

Поезія Марини Брацило вирізняється з-поміж творчості інших митців покоління дев’яностників та двотисячників тяглістю та особливою увагою до історичного минулого України, зокрема Запорізького краю. З першої збірки мисткині «Хортицькі дзвони» наскрізними темами її лірики є степ, лицарі минулого, Хортиця, Дике поле.

О. Забужко стверджує: «Той, хто не знає, звідки вийшов, позбавлений такого важливого засобу психологічної підтримки як розуміння логіки й змісту власного життя та подій, які з ним відбуваються» [4, с. 308]. М. Брацило мала потужні світоглядні орієнтири та чітко усвідомлювала своє місце у світі, спираючись на віковічні традиції українського народу та відтворюючи у своїй творчості архетипні образи української культури.

Темою роботи є аналіз авторської інтерпретації традиційного образу козацтва у віршах М. Брацило. Об’єкт дослідження – поезії розділу «Пам’ять козацького степу» збірки «Шовкова держава», а предмет – художнє переосмислення авторкою образу козацтва.

Творчість М. Брацило вивчали В. Жилінський, І. Кушніренко, П. Ребро, А. Рекубрацький, О. Стадніченко, П. Юрик та ін. Однак аналіз відтворення й трансформації образу козацтва в поезіях збірки «Шовкова держава» не перебував у полі зору дослідників.

Рукопис збірки «Шовкова держава» був підготовлений за життя авторки, хоча сама книжка побачила світ уже після трагічної загибелі М. Брацило. Один із розділів збірки має назву «Пам’ять козацького степу». У короткій передмові до розділу авторка наголошує на важливості степу (як географічного та історико-культурного простору) у процесі становлення та самоідентифікації її як людини та мисткині. Прикметно, що саме слово «Степ» М. Брацило пише з великої літери, підкреслюючи його місце в системі світосприйняття на рівні з поняттями «Господь» та «Слово».

У вірші під назвою «Лицарю минулого» лірична героїня звертається до козака, не називаючи його на ім’я: «Ми поєднані вічністю, та роз’єднані часом» [1, с. 68]. На думку дослідниці Н. Рудакової, анонімність у відтворенні лицарського образу в художній літературі є традиційною та цілком виправданою, оскільки образ козака може виступати універсальною моделлю визвольної ідеї [див.: 3]. У такому випадку достеменне ім’я героя твору є необов’язковим. Так і в поезії М. Брацило козак зображений узагальнено, анонімно, однак поруч із ним – вороний кінь, який, як відомо, є архаїчним компонентом козацької культури.

Інакшим зображений образ козака у вірші «Спокута». У центрі уваги авторки – гетьман Богдан Хмельницький. Пафос вірша підкреслений окличними реченнями, звертаннями, риторичними питаннями та вигуками: «Що тебе тривожить так, гетьмане, що тобі не спиться до зорі?» [1, с. 83].

Мужній, сильний, відважний, мудрий правитель зображений у поезії М. Брацило в момент складних міркувань та душевних мук. Ніби за лаштунками, подалі від людських очей, у темряві, на самоті гетьман дав волю емоціям, сумнівам, переживанням: «Де вам знати, як блукав він степом / І просив пробачення в трави» [1, с. 83]. Таким чином, поетеса підкреслює те, що кожній людині, незалежно від звання, посади та соціального статусу, притаманні звичайні людські риси – і це є абсолютно природним. І лише сила духу допомагає опанувати себе в складній ситуації, лишивши сумніви та душевні муки на поталу степовим вітрам і темряві ночі: «Ти один. / І ніч свистить арканом, / Сплетеним зі степових вітрів» [1, с. 83]. Так авторка додає власних мазків до портрета гетьмана, олюднюючи його.

Не завжди козаки, лицарі минулого відтворені у віршах М. Брацило самотніми. Зокрема сотник у однойменному вірші змальований у доволі інтимний момент – мить прощання з жінкою, від імені якої й ведеться оповідь у творі. Лірична героїня смиренно сприймає ситуацію, свідома своєї ролі: сотник має піти, а вона – відпустити, лишитися й чекати, підтримуючи мужнього воїна молитвами та оберегами: «А сльози, що між квітів на сорочці, / Нехай тебе від кулі порятують» [1, с. 85]. У такий спосіб поетеса відтворює архетипний образ жінки-берегині, проте акцентуючи увагу в першу чергу на емоційній, а не соціальній складовій. Позаяк жіноцтво за козацьких часів, як стверджує О. Кривоший, мало повну свободу для самовираження і правову дієздатність [див.: 2, с. 3].

У вірші «Поклик» поетеса М. Брацило наголошує на тому, що з плином часу козацький дух із сердець українців нікуди не подівся. Навіть сучасна дитина, хлопчик «…міський – від чуба до штанців…» [1, с. 67] відчуває підсвідомо зв’язок зі своїм родом та несе в собі одвічні риси українця, козака: сміливість, волелюбність, відвагу – «Засів – Той, з правіків, дає вже перші сходи, Такі вже сильні, хоч іще малі» [1, с. 67].

Саме так, як і кілька століть тому, з маленького хлопчика виросте козак і він, сповнений наснаги та впевненості, вирушить у дорогу назустріч сутичкам і протиріччям: «Там, за горами, кінь росте. / Вже скоро. Вже скоро, синку» [1, с. 67]. Козацька звитяга не минула, не розчинилася з плином історії, а лише трансформувалася, набувши нових форм, відтінків, барв, та надаючи сучасній людині незламності й сили.

Цим надихалася, цим живилася поетична душа М. Брацило. Переосмислюючи історію українського народу, поетеса витворює формулу світогляду лицаря, козака, українця: «Все, що попереду, – тільки степи і степи. / Все, що позаду, – лише ворогів могили. / Знаю одне: якщо ти хоч раз відступив – / Більше не питимеш тої терпкої сили…» [1, с. 86]. Ці рядки можна вважати маніфестом козацтва, а отже – українства від прадавніх часів до сьогодення. М. Брацило була свідома важливої ролі історичної пам’яті, тяглості поколінь у формуванні світогляду українців ХХІ ст. Адже, як зазначає О. Забужко, «що коротша пам’ять у суспільства, то легше ним маніпулювати» [4, с. 308].

Отже, у поетичній збірці «Шовкова держава» М. Брацило не лише художньо переосмислює образ козацтва, надаючи архетипним образам нових відтінків, барв та форм, проводить аналогію між різними історичними періодами та конкретними постатями, вибудовує містки між часовими пластами, а й формулює ключові світоглядні позиції українців.

Література

1. Брацило М. Шовкова держава : лірика. Київ : Наш Формат, 2014. 336 с.

2. Кривоший О. Жінка в суспільному житті України за часів козаччини : історичні розвідки. Запоріжжя : Поліграф, 1998. 68 с.

3. Рудакова Н. Український історичний епос: художня трансформація образу козака. Літературознавчі студії. 2013. № 37 (2). С. 266–272.

4. Український палімпсест. Оксана Забужко в розмові з Ізою Хруслінською / пер. з польської Д. Матіяш; за ред. І. Андрусяка та О. Забужко. Київ : Комора, 2014. 408 с.