Я так боюсь себе самої,
Що можу зрадити кохання,
Сховавшись в млосному тумані
І ставши сніжною горою.
Мій подих вітром забуття
Вуста гарячі прохолодить.
Хай стане сном колишня врода
І мрія про твоє дитя…
Струмками сльози розлились,
Чи кров отак тектиме завше?
Ти скажеш, до струмка припавши:
— Цей смак! Я знав його колись!
І спрагло питимеш до болю, —
Як поцілунки пив тоді.
Це вже не я. А що воді? —
Холодний струм. Нестримна воля.
Я — Лета, нинішня й колишня.
Ну що ж ти? — став, лице сумне —
Не хочеш перейти мене,
Чи просто так — води боїшся?..
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)