Я завмерла портретом
На синьому тлі,
Брів розламаним злетом
Відбилася в склі.
Самота моя — туя —
Як дзвенять кришталі! —
Спить, допоки існую
Сном безглуздим землі.
Розіп’ята на вітрі
Останнім листком,
Знаю слово нехитре —
Ні крапок, ні ком —
Раз у раз заклинанням
Його шепочу
Безбажально, безжально,
Нечутно, нечу…
Так лишу непочутим
В повітрі — не жаль:
Не бальзам, не отрута —
Мінливий кришталь.
Самотою моєю
Дзвенить і дзвенить:
— Зачекай! Що для Геї?
Лиш мить, тільки мить…
Тіло — форма — потворна,
Ще потворніша суть…
Сиплю попелом чорним,
Та не можу забуть, —
Я не Стікс і не Лета,
Я каюся в злі, —
Завмираю портретом
На синьому тлі.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- РУДОМУ — ОХОРОНЦЮ НАШОГО ПІД’ЇЗДУ в Сонцетяжіння (21.05.22)
- Це я. Не поспішай мене прощать в Мелодія вічних прощань (21.05.22)
- Характерник в Хортицькі дзвони (19.05.22)
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)
- На небі з квіту черешень в Мелодія вічних прощань (25.04.22)