1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
І залишаться - вірші

І залишаться - вірші (263)

Зупиняється часу плин: Козаки постають в пожежі, А між ними стоїть мій син,- Ненароджений син з безмежжя   І питає: «Мамо, чому В кайдани навік закували? Чи самі мурували тюрму, А чи нам «брати» «помагали»?   Що скажу, дитино моя, Що я можу тобі відповісти? Ми приречені - ти і я - Хліб гіркий з поконвіку їсти.   Все ми…
Мені не сестра, не мати – Життя моє, подих, біль, - Земля моя. Чисто і свято Кохаю її - в собі.   Ношу під серцем, мов сина, І в серці, неначе любов, Здається, в мені невпинно Струмує вона, а не кров.   І я її так кохаю, Що зношу сором, мов свій, Що сльози її збігають З - під болем…
Сторінка 7 з 7