Блідне зойк матіолив сивім попелі ранкуНа печальному згарищірепресованих зорь,І зґвалтована ніч,мов остання вакханка,Із досвітньої злививипиває озон   І повзе по землі —темноока, знеможена,Доки промінь простромитьїї в боротьбі…Припадати до трав —привілей переможених,Цілувати коліна —тавро для рабів.   Кільця кіс розвиваються,блякне чорний вогонь її,Замовкають тимпанивідьмакових весіль,І тремтять істеричноу останній агоніїМатіолові пахощіна ранковій росі.