Здаєш собі справу:
Як хоч, а скаженому – степ.
Упевнюєш тишу
В своїм цілковитім мовчанні
І поза тобою – пустеля.
І терня росте.
І перед тобою – веселка
В зеленім клечанні.
Ти тихо минаєш
Позначений хрестиком біль
На цім вишиванні,
Що зветься то спомин, то пам’ять.
Ти знаєш, що варто
Сьогодні програти двобій,
І мчати учвал,
Як зазначено вище, степами –
Ти маєш упевнитись,
Тож закарбуй собі знак.
Ти маєш забути,
Щоб голка шиття не порвала,—
А отже, тобі
На воді наворожено так:
Рвонутись беззвучно –
І чвалом, і чвалом, і чвалом...
Здаєш собі справу:
Забудь. Перебудь. Промини.
Промчи крізь веселку,
Рвонися за райдужне коло –
І болісно знай,
Що немає твоєї вини
У тому, що вольному,
Як і зазначено, — воля.
18.12.02