Був день зимовий прозорим...
Світили, при сонці зайві,
Крижинки, мов денні зорі,
Услід мерехтливим сяйвом.
Як лицарі Дива, в полі
Сягнувши з земного чрева,
Мені шепотіли тополі:
– Вітаємо вас, королева...
Вмираючими снігами,
Наблищена до знемоги,
Ясним кришталем під ногами
Видзвонювала дорога.
Дражнила мене загадково...
Мій боже! Навіщо я знаю,
Куди ця стежка казкова,
І що мене там чекає. –
Не те, що одвіку кличе
На шлях заповітної мрії,
Здавна знайомі обличчя –
Очі, вуста і вії.
Не щастя чарівної ночі
Чекає, і не жар-птиця...
Закрию стомленні очі,
Хай все це мені насниться!
Зима 1990