1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
17 жовтня 2018

Пригадую – ми ховалися від батьків

Оцінити
(3 голоси)

Пригадую –

ми ховалися

від батьків

У нас лишалась

на двох одна сигарета

І ти торкався

часом руки чи щоки –

А я ловила

наші нічні силуети.

Вони були чи не

справніші від нас

Вони робили

усе, чого заманеться

А ми чекали:

ото ще виберем час

А я вдавала:

не знаю,

що ти ворожив

на монетці.

Я пам’ятаю

його і зараз – твій біль:

От я піду. А як ти?

Як мене не стане.

А я при порозі

розсиплю

свячену сіль…

Сиплю –

та й думаю:

добре,

що не на рани.

Ти знав про вирій.

Він кликав

тебе у снах

Що вже казати…

Напевно,

я також знала

Та ті знання

посилала тихенько –

нах*

Була з тобою –

княгинею,

в чорній залі

А нині попіл…

Але під попелом –

жар.

Любов не піде:

розчиниться

в кожнім слові

А у земної –

напевно що є

межа.

Ми – перейшли.

Ми живемо

в іншій любові.

Але – коханий!

Немає-нема -

нема -

Ні слів, ні звуків.

Лиш наші два силуети

Про щось говорять –

і бачить лиш

ніч німа

Це дотлівання

Останньої

сигарети.

Марина Брацило

15.05.13

Детальніше в цій категорії: « І коли я ламаю стебла