— Дайте води! — підставляю долоні.
Горлом колодязя хлинула кров.
Так, ніби води покинули лоно.
Ніби – дитинка. Півподиха. Крок.
Що там іще? Припадаєш до скрику
Зболених крапель, розбитих об пил.
Білим затерплим колодязним скрипом
Мрію про воду тримає сліпий
Серед засохлого спраглого світу.
Серед навіки засушених трав...
Тільки вода, у долонях сповита:
Дотик. Краплина. Введіння во храм.
25.07.05