Напевно, це гріх.
Але я не боюся спокути.
Напевно, це біль.
Але я наливаю по вінця.
Я навіть розлукою
міцно до тебе прикута.
Я навіть біді
колисанку- неначе дитинці.
А що ж мені ще –
малюватиму паморозь влітку
На вікнах безсонь,
у яких зупиняються зорі
Я навіть засушену
буду просити цю квітку
Згадати хоч пахощі –
Темні, п’янкі, непрозорі
Мов ночі оті,
Що навік загойдали сумління
У синіх туманах,
у травах, що стлалися руном
Напевно, це гріх,
за який мені страшно донині-
Хоча б не пролити ні краплі,
як питиму трунок
14.06.06