Слова, старі, мов баба Горпина,
Сидять на призьбі старої хати.
Вітер вигойдує без упину
Їхні вицвілі шати.

 

Сидять слова, ворушать вустами,—
Кличуть хрипко померлії речі.
Зійде сонце. В зеніті стане —
Гріє тіла старечі.

 

Сидять слова — на призьбі, на стрісі,
На лаві, у клуні — байдуже, де саме…
Ще, може, затягнуть старої пісні
Старечими голосами.

 

І тільки надвечір, у тихім смерку
Чиясь дитина, співом зворушена,
Слова у кошик маленького серця
Збере, мов достиглі груші.