1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Сонцетяжіння

Сонцетяжіння (6)

І.   Пригадалася казка стара.Серце тепло й стривожено стислось:Так багато забутих прикрасНа ялинці смішного дитинства…   Так буває — надходить Різдво.Забуваються біль і образи…З давним другом святкуємо вдвохНоворічну засніжену казку:   Сніг і сміх…Мов нема самоти,Хоч тихенько насвистує вітер,Що порвався старий серпантинІ улюблену кульку розбито   ІІ.   Коли зима надвечір входить в місто,Усі жалі вкриває синій сніг.Спалахують вогні. Немов…
Опливає свіча. Ні! Це місяць на обрій зіперся.Розпускається квітка. Чи сонце. То й морок мине.В жовтих латах плаща я стаю до щоденного герцяІз собою і світом, який зневажає мене.   Мерехтливий вогонь невблаганно окреслює коло,Та хода моя пружна – знаку не шукаю вгорі.Жаль волосся мого золотий неприборканий шоломЗахищає не дуже від дротиків, списів і стріл.   Та доносить луна голоси…