1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Сонцетяжіння

Сонцетяжіння (40)

Сьогодні згадала юність — Цей білий наріжний камінь — Шляхетна моя бабуня З порепаними руками. З іконним усміхом вічним, З прихованим смутком неясним, З прекрасним темним обличчям. Поораним плугом часу. Підклавши в вогонь печалі, У діжі журу місила, І вдався їй хліб звичайний,— Немов коровай весільний: Од ранку над тістом вгору Долоні злітали, мов крила. Обмовилась: — Прийде Григорій, А…
День перетліє. Змаліє хоробрість.Світло від лампи окреслить мій обрій.Випито склянку. У склянці — крижинки.Зболений спокій самотньої жінки.Тіні химерні — мої охоронці.Перечекати! Побачити сонце!Сяйвом зеленим спалахують очі…О, цей танок при народженні ночі!Байдуже відьмі у місячних шатах —Як викликати, кого викликати:Десь за вікном розчиняеться містоВ срібнім тривожнім бряжчанні мониста.І відхиляє прозору фіранкуБілий танок при народженні ранку