Попід вікнами росте терен,
І не скаже нам ніхто, де ми:
П’ять доріг – усі ведуть в темінь,
П’ять дверей – усі ведуть в терем.
А у теремі у тім – тиша.
Мовби хтось усі слова вимів,
Мовби звуки – в інший всі вимір,
В еміграцію – усі миші.
І підлогою повзе холод.
Мурашине по хребту свято:
Вже немає нас кому звати,
Вже нема кому замкнуть коло.
Хоч здається: хтось мовчить поруч,
Виставляє на столи страви.
І лиш пахнуть у пітьмі трави.
І полинно так гірчить морок.
Так ми входимо у цю темінь.
Так ми всотуємо цю тишу.
І кривавлять під вікном вишні.
І не скаже нам ніхто, де ми.
21. 11. 03