Веде корогва од мого порогу.
Кричить пташина на старому грабі.
Мій сотнику! Тобі курить дорога
І кураї підморгують обабіч.
Вуст усміх і сьогодні не прочинить
(а нині він і справді ні до чого)…
Ти цілував мене лише очима,
І словом не торкаючись чужого.
Час бризкає, мов молоко в подійник.
І тіні, що заклякли при порозі,
Ніяк не можуть розплести обіймів –
А ти уже вклоняєшся дорозі.
Кивають спориші при кожнім кроці.
Вуста спиняють крик – бо ще почуєш!
А сльози, що між квітів на сорочці,
Нехай тебе від кулі порятують.
15.05.09