Життя минає, мов куля навиліт.
Цікаво, я куля – чи те, що пробито?
Зминають папір мої пальці білі –
Єдину можливість поговорити.
А в отвір весело свище вітер.
Ну, весело, весело, потім – тривожно.
Та що там м’яти. Чи говорити. –
Я навіть зробити нічого не можу.
Хтось там завів про небесні квіти
В небесних кущах близького раю…
Що ж, хто захоче поговорити –
Життя, мов куля, завжди чекає.
лютий 2008