І ось – ми є, проявлені у світ
Беззахисно-прозорим негативом,
Прописані в розрядку і курсивом,
Кульбабками пророслі у траві
Ми – є. На всенький вимріяний день.
На всеньку ніч, уписану у вічність.
На це світило, тепле і руде.
На руки ці у летові закличнім...
Ми – є, забувши: вічне – промина.
Усупереч усім минанням вічним...
Та прийде завтра. І закреслить нас –
Упевнено, безжально і логічно.
17.02.04