1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
12 липня 2011

Помаранчéва зима

Оцінити
(3 голоси)

Помаранчéва зима

І.

Ця осінь билась сама –
Мов Дон-Кіхот із Ла-Манчі.
По тім постала зима
Кольору помаранчі,
Яка смакує мені:
Прозорий сонячний хрумкіт –
Так соком бризкає сніг,
Торкаючись
                       обладунків...

 

Хто буде знати її,
Навік постане – собою:
Георгій і Михаїл.
Спис. Щит. Покликання зброї...
І потім тиша – німа.
Хіба що колір – і небо.
Помаранчéва зима.
Для всіх. Хто вірить. У неї.

ІІ.

Брати мої сьогодні не сплять –
Не знаю, хто спатиме нині.
Я знаю: сонце наших багать
Кольору Києва. І України.
Відтак – не ніч. Не сон. Не пітьма:
На білім снігу – сонячні плями.
Руда. Червона. Світла зима –
Помаранчéва –
                   За нас.
                                 І – з нами.

ІІІ.

Я знаю: сьогодні
ви
також
не спите –
Так має бути. Бо ж серце – стукає.
Нашим жінкам шкода сьогодні чужих дітей,
Що мерзнуть, ошукані.

 

Може, хтось і воліє їх – сонними, п’яними,
Нездатними жити...
Наші жінки готові їх народити наново –
Власними дітьми...

 

І так минеться. І буде знов
Усе – як має. І як призначено.
Ми нині п’ємо немов вино
Цю зиму кольру помаранчі.


листопад—грудень  2004 р.