І сталося мені – неначе всім:
Зелена ніч, сповита оксамитом...
Летять птахи. Хапливо лічиш. Сім.
Тече струмок по золоті намитім –
Напевно, знак. Кисільні береги.
Молочні ріки. Землі Ханаанські.
Якщо забракне сили і снаги, –
Вертай, втікай, – хоч над собою зглянься!
Та кроками відлунює пітьма,
На кроки цвітом зорі опадають...
І той, хто думав, що його нема,
Здолавши шлях, достукався до раю.
26.01.04