Не хочеш – то не говори.
Я і сама сказати можу.
Такі вже правила у гри:
Печалі й ніжності тотожність.
Так повелося поміж нас –
І страшно, й радісно, й тривожно…
Мене лякає ця стіна.
Та в ній є двері. Як і в кожній.
І попри схлипи самоти
Та причитання безнадії
Дійти. Знайти. І увійти
Непросто. Але я зумію.
Я ще не знаю, що утну, –
Хоч, звісно, я – не Мерлін Менсон.
Та битись лобом об стіну
Не стану. Бо не бачу сенсу.
Крім того, я не Чарлі Рей.
Тому – без сенсу і потреби
Не відчинятиму дверей,
Якщо за ними – світ без тебе.
Із цих сполоханих лабет
Шукаю стежки, мій коханий.
Ні, я боюся не тебе.
А нас. Яких. Колись. Не стане.
14.09.12
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Наталка Фурса. Наші голоси звучать в унісон... в Спогади, рецензії, статті (20.06.22)
- Дев’ятий рік пам’яті по Марині Брацило в Новини (15.06.22)
- Поглядом стрілися, в сні перетнулися… в Ключі від ранку (14.06.22)
- Ноктюрн в Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (07.06.22)
- Ноктюрн в Проза (05.06.22)
- Вітаємо видавництва, дружні до творчості Марини Брацило в Новини (28.05.22)
- Спогади – сигаретами в І залишаться - вірші (25.05.22)