Остання, найрозмінніша з монет
По мандрах – згаслим сонцем на землі…
Я майже полюбила Інтернет –
Як люблять дощ. Бо в нім не видно сліз.
А той, хто взяв і витрусив з міхів
Із непотрібним мотлохом чуттів,
Без жодних слів, без намірів лихих
Давно пішов. Мені здалося – втік.
Дощить. І повертає на сумне.
В калюжах – зорі. У калюжах – лід…
Я лиш боюсь, не вистачить мене –
Якраз мене! – на постіль або хліб.
З моїх безсонь, розсипаних вночі,
Росте полин. Гіркий і запашний.
В Інеті – тиша. Скайп також мовчить
Укупі з тим, хто винен без вини.
Тож – не пристало плакати мені:
Напевно, в нього є що віддавать
За постіль, хліб… За лід і перший сніг,
В якому сліз вже точно не сховать.
19.11.12
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Наталка Фурса. Наші голоси звучать в унісон... в Спогади, рецензії, статті (20.06.22)
- Дев’ятий рік пам’яті по Марині Брацило в Новини (15.06.22)
- Поглядом стрілися, в сні перетнулися… в Ключі від ранку (14.06.22)
- Ноктюрн в Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (07.06.22)
- Ноктюрн в Проза (05.06.22)
- Вітаємо видавництва, дружні до творчості Марини Брацило в Новини (28.05.22)
- Спогади – сигаретами в І залишаться - вірші (25.05.22)