На місто падає імла.

Звичайний день. Осіння сутінь.

І вогник тягнеться до скла –

Минулим, нинішнім, майбутнім.

 

І вже на відстані руки

Незримі тіні проростають.

І прокидаються свічки

Очима тих, кого не стало.

 

І ці маленькі пломінці

Стають тихенько перед кожним,

Щоб на окраєць у руці

Дивитись строго і побожно.

 

Щоб милосердя – мов закон.

Щоб жити – й хвильки не прогаять…

І наша пам’ять ланцюжком

Між цих свічок перебігає.

24.11.12