Певно, груші вже

достигають

І кружляють

над ними оси

А мені б оце –

не до гаю

Ще би раз на ту стежку –

босій

 

Бо наснилось –

найбільшим

жахом

Що минулося.

Що немає

Тільки б знати:

полин все пахне

І що коники

не змовкають.

 

Світять яблука

круглолиці

Усміхаючись серед

листя

Що хоча би в одну

криницю

Зазирає щоночі місяць

 

Серпорізами

гоять рани

І толочать посохле

сіно

І женуть череду

щоранку

Ластів'ята -

у ластовинні

 

Наче вперше –

і мов в останнє:

Вже такого не буде

літа

Із набігами на

баштани

З цим настояним

теплим вітром

 

Без усяких там –

маю...мушу...

І без першого срібла

в косах

Це б мені –

хоч одніньку

грушку

З тих, що випили

теплі оси!

 

18.07.12