Ти на мить дослухаєшся:
чим позначається день –
Опливанням снігів,
що позаздрили
меду й вощинам?
Білим розсипом сміху
останніх крижин де-не-де?
Чи твоїм прокиданням
у казці – ось так, без причини?
Застигаєш, упіймана: бачать
тебе береги
Ручаїв і річок, не перейдених
бродом – босоніж,
Знаєш: прийде минання
і значень, і слів, і ваги.
І залишиться - знак,
що протанув он там, на осонні.
Ти відчуєш – пощо. І про що.
І – нащо. І – за чим.
Проковтнеш засихання
остиглого звуку в гортані.
Ти увійдеш у русло.
І знатимеш: ось він – зачин,
До якого зірвалися влет
ті два слова – останні.
друкується вперше
ілюстрація: інтернет