1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
20 квітня 2018

ХОРТИЦЯ

Оцінити
(4 голоси)

Я не молюсь. Я зроду тут живу
В зеленому, дзвiнкому пантеонi.
В сторiччями цiлованих долонях
Я кроками розхитую траву.
Щороку, як весна розкриє браму,
Над нею свiтло тьмарять журавлi.
Iх стiльки припадало до землi,
Що вся вона вцiлована сльозами.

 

Яке над нею осiянне плесо,
Якi у серцi спалахи сторiч!
У пам’ятi – iконостас облич,
Я єсмь сама ця пам’ять безтiлеса.
Та не чекайте смутку чи жалю –
Я iнша суть, не Божа благодать,
Не знаю слiв, не вмiю сумувать,
Один лиш спогад здавна я люблю:

 

Вони все тi ж, хоч як Земля старi,
Та тiльки боронити нас не вiльнi,
I все-таки, лиш душi їхнi виннi,
Що скелi оживають на Днiпрi.
Потомляться – їм душу дам нову,
I хай затиснуть грудочку у жменi,
Хай в чужинi помоляться за мене…
Я не молюсь. Я зроду тут живу.

Детальніше в цій категорії: « Роде мій IДОЛ »