Ти за мною посумуєш, так, як водиться й годиться —
Ніч та день, та ще пів ночі, доки врешті не заснеш.
Ти заснеш, посумувавши, і тоді тобі насниться
Срібнопера дивна птиця, що нагадує мене.
Ти побачиш, як та птиця відлітає у безсоння,
Як здригаються сріблисто два розкинутих крила,
Як вона шугає небом, захлинаючись у сонці,
Як боїться впасти в безвість, що між нами пролягла.
Так багато в небі вітру і джерельної розлуки —
Пий та пий, хоч захлинися: срібні пера, білий сніг!..
Ти згадаєш, як на струнах божевільні мої руки
Намагалися зловити відлітаючі пісні.
Ти за мною посумуєш, так, як водиться, як можеш —
Ну хіба що за вустами: що та пісня? — скільки їх!
Спиш натомлено і тихо, і над сном твоїм тривожним
Срібнопера дивна птиця плаче голосом моїм.