Слова злітають осіннім листям –
Такі прозорі, такі тендітні…
Слова шукають хоч трохи місця
В твоєму світі.
Мовчання плине, мов сон барвистий,
Густе й медове, як присмак літа.
Йому достатньо і трохи місця
В твоєму світі.
Встає світання – терпке й імлисте,
Тривожить сон твій, легкий і світлий.
Чи є для мене хоч трохи місця
В твоєму світі?
Відкрию вікна: коханню тісно.
Легкий цілунок. Духмяний вітер…
Я вже нікому не лишу місця
В твоєму світі.