Я для тебе, Єдиний,
зберегла цей світанок,
Коли птахи від щастя
тратять голос і глузд.
І, напоєний світлом,
ти виходиш на ґанок,
І тобі леготіння
припадає до уст…
А вернувши в кімнату,
ти оновлене тіло
Бачиш дивно, як вчений —
невідомий об’єкт.
І мовчить воно… Тобто,
я сказати хотіла —
Я мовчу. І вивчаю
обличчя твоє.
Дивно: ранок чарівний,
а в очах твоїх тіні
І самотня скорбота
нічної імли…
Це ж я, мабуть, запізно
сказала:“Єдиний!”, —
Аж по всіх випадкових,
що до тебе були.