Надкушеним яблуком кривиться місяць
І бризкає соком з-за жовтої хмари.
Йому — як і всім:
Ось повисить-повисить —
І в кошик з ожини впаде незабаром,
В отой, що під вітром хитається долі
Обабіч останньої косої хати…
Ошкіриться ніч, назбиравши доволі —
І в місто відправиться. Ярмаркувати.
Приїде. Постоїть. Примоститься скраю.
Зирне з-попід вій. Не торгуючись довго,
За кошик вона дукачів наміняє
І чорними кіньми додому почовга.
…Висять дукачі у безладді по небі,
Вухами пряде нашорошена тиша,—
І ночі, начеб-то, нічого не треба…
А ліпше б був місяць —
З ним якось…світліше.