1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
09 березня 2020

Для мами

Оцінити
(1 голос)

А так і стається –

Ми виростаємо.

Мені шкода.

Моя провина –

Не вічність Каїна,

Лишень – біда.

Іноді серед ночі –

як мені хочеться бути дитиною! –

страхи обступають,

непевність хапає

в обійми...

мамочко!

Як серед ночі хочеться плакати!

Як мене кличе бажання

залишитись там,

де сувора ласка

брала в долоні

і говорила:

будь – такою, як хочеш,

якою себе малюєш,

лише себе не зраджуй...

знаю: не так.

Знаю: ти говорила:

не розчаровуй...

ти, що була, як я...

ти, що хотіла...

ти, що вродила собі спокуту...

ти не боялась болю,

лише боялася зради –

ти, що вродила себе –

ще раз...

бога на крок обійшовши...

знала: так не буває,

одначе...

мамо!

Я – таки

я,

лишень хочу

прожити за двох –

хоч і не знаю як:

ти – лише ти...

я – те, чим маю стати...

мамочко!

Слухай!

Я знаю, як:

те, що болить –

нехай стане

тим,

що переболіло...

те, що має боліти –

нехай

буде тим,

що болить

пісні про нас обох...мамочко!

Все, що не стало –

снами про нас –

верне:

хочеш – про Гайчур,

де ми ходили по шпалах

(нас там уже не чекають),

хочеш – про острів

(Хортиця, Сахалін – байдуже...),

хочеш – про те,

ким ми станемо,

якщо захочем...

лиш не кажи нікому:

заздрити легко,

а от помріяти...

мамочко!

Знаю одне:

вибачатись не варто

(поки, принаймні,

і, сподіваюсь, потім),

варто сміятись спогадам

(кожному і поодинці),

варто не знати ліку

печалі і болю...

варто прожити –

і, озирнувшись, сказати

(дітям, онукам

і правнукам... маєш дожити!):

я,

що жила,

не шкодую

про кожну хвилину,

я, що жила,

не шкодую

про свята і будні,

я,

що жила...

я – що нині живу –

я щаслива

тим, що дихаю

і усміхаюся вам,

мої рідні

я – щаслива...

люблю утопії

і утікання

хоч би спокійна

будь