Здрастуй, сонце! Я тебе кохаю

Я тебе кохаю віддавнА

Та хоча між нами не стіна

Але ти на відстані відчаю

В чужині усе вбивало сили

Я вгасав – І лише ти, ясне,

Ти, як матір, пестило мене

І, мов квітку, в променях зростило

Звівши з батьком з мармуру палати

Я шляху до неба не знайшов

Як же із землі мою любов

Неосяжну й кличну показати

Хай ці крила стрінуть давню мрію

Я віддам життя за мить єдину

Плаче віск, та сльози безупинні

Мить останню сумнівом не вкриють

Хай же розстилається без краю

Море, як двійник ясного неба…

Сонце! Я наблизився до тебе

Ти – в мені… І я тебе кохаю!